"Ласкаво просимо, або вхід заборонено": дозвіл на застосування праці іноземців в України

За загальним правилом, передбаченим ч.ч.1,2 ст.42 Закону України «Про зайнятість населення», «[п]ідприємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу …», який видається «за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, які спроможні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності застосування їх праці».

Використання оціночних термінів у законодавстві має бути виправданим. У даному випадку формулювання «відсутні кваліфіковані працівники», «відповідний вид роботи». «достатнє обґрунтування доцільності» є надто розмитими і дозволяють легко обґрунтувати протилежні по суті рішення, і особливо – рішення про відмову в наданні дозволу, яке буде дуже важко оскаржити. Рівень адміністративного розсуду у даному випадку видається неприйнятним.

Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2013 № 437. Не вдаючись в деталі, відзначу, що отримання дозволу є процесом тривалим, складним та витратним.

Рішення має бути прийнято протягом 15 днів «з дня реєстрації документів» (п.13 Порядку), втім, найбільш обтяжливим є саме процес збирання документів, яких щонайменше 9 (для специфічних ситуацій необхідно подавати додаткові документи). Для прикладу, довідка «уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають за межами України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження» повинна бути перекладена «на українську мову, засвідчен[а] згідно із законодавством країни їх видачі та легалізован[а] в установленому порядку» (п.6 Порядку).

Розмір плати за видачу дозволу становить 4 мінімальні заробітні плати (п.2 постанови) – це без врахування витрат на оформлення відповідного пакету документів (самі лише витрати на міжнародні поштові відправлення можуть бути істотними).

І при цьому дозвіл видається не більш як на один рік.

В результаті виходить вкрай обтяжлива (і корупційно небезпечна) процедура.

Яку ж соціально корисну функцію виконує сьогодні дозвіл на працевлаштування іноземців? На мій погляд, жодної.

В Україні зараз не існує загрози напливу дешевої робочої сили з-за кордону, проти якого слід було б захищатися шляхом створення дозвільного порядку залучення праці іноземців. Слід також розуміти, що дозвільний порядок не буде «працювати» в ситуаціях, коли робоча сила залучається повністю нелегально (без оформлення) – а саме така, на жаль, ситуація навіть в багатьох випадках найму громадян України.

З іншого боку, Україна сьогодні гостро потребує іноземних інвестицій, причому не лише у формі капіталу, але і у формі знань та навичок різних кваліфікованих працівників – насамперед у сфері організації та ведення бізнесу. Дозвільний порядок працевлаштування іноземців є одним із бар’єрів для цього.

Зі сказаного випливає єдино можливий висновок: від дозвільного порядку працевлаштування іноземців та осіб без громадянства слід якнайшвидше і безумовно відмовитися, тобто ст.42 Закону України «Про зайнятість населення» повинна бути виключена.