2. Правове регулювання плати за землю
2.1. Загальна характеристика
Законодавчий підхід до визначення терміну «плата за землю» нещодавно зазнав змін. Якщо раніше дане поняття включало земельний податок та орендну плату за будь-які землі (див. нечинний нині ЗУ «Про плату за землю»), згідно із пп.14.1.147 ст.14 ПКУ плата за землю – це «загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності». Згідно із ПКУ, земельний податок – це «обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів» (пп.14.1.72 ст.14 ПКУ); орендна плата [за земельні ділянки державної і комунальної власності] - це «обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою» (пп. 14.1.136 ПКУ).
Підхід, за яким орендна плата має режим обов’язкового платежу, видається хибним, оскільки таким чином спотворена природа орендних відносин як відносин, що повинні ґрунтуватися на засадах юридичної рівності сторін.
Значення плати за землю полягає не лише у наповненні відповідних бюджетів або реалізації економічних інтересів власника. Плата за землю стимулює ефективне та раціональне використання землі.