8.1. Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних одиниць
Враховуючи відсутність в Україні закону «Про адміністративно-територіальний устрій» та необхідність його якнайшвидшого прийняття, вивчення відповідного зарубіжного досвіду є особливо актуальним.
Результати дослідження зарубіжного (Білорусь, Казахстан, Молдова, Північна Ірландія, РФ, США) досвіду правового регулювання відносин із встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, виконаного за участю автора, докладно описано у статті: Юрченко А.Д., Мірошниченко А.М. Зарубіжний досвід правового регулювання встановлення меж адміністративно-територіальних утворень // Земельне право. – 2006. - №9. – С. 40-48.
Пропонуємо увазі читачів висновки, зроблені за результатами дослідження:
- Встановлення меж потребує належного картографічного забезпечення. Відповідні картографічні матеріали слід безпосередньо включати до правових актів, які передбачають встановлення меж (див., напр., досвід Вірменії, Пермської області РФ та ін.).
- Процедура встановлення меж повинна передбачати врахування думки населення відповідних територій, зокр., за допомогою оприлюднення проектів межування та проведення громадських слухань (Північна Ірландія, Республіка Татарстан РФ та ін.).
- Адміністративний поділ слід будувати із урахуванням існуючої виборчої системи, уникаючи паралельного існування адміністративного поділу та поділу на виборчі одиниці (Північна Ірландія).
- Слід запровадити принцип, за яким вся територія держави повинна бути поділена між адміністративно-територіальними одиницями (на даний час в Україні даний принцип порушується щодо, напр., земель у межах територіального моря; частина території включена одночасно до кількох одиниць одного порядку – напр., існують села в межах міст тощо).
- Необхідно розмежувати роль містобудівного та землевпорядного планування при встановленні меж, уникаючи паралелізму (Казахстан, Молдова).
- Доцільно закріпити правило, за яким межа адміністративно-територіальних одиниці повинна встановлюватися по межі існуючих земельних ділянок (РФ).
- Слід врегулювати статус поселень за межами населених пунктів - будинків лісників, бакенників, казарми тощо (див. досвід Пермської області РФ).
- Варто запровадити спеціальні процедури щодо вирішення розбіжностей при вирішенні питань адміністративно-територіального устрою. Це можуть бути погоджувальні комісії (Ставропольський край РФ) або квазісудові процедури (США). Застосування загальної судової процедури вирішення спорів у даному випадку є недоцільним.