Доба Київської Русі

Розвиток земельно-правового регулювання в Україні 1 Доба Київської Русі

1 Доба Київської Русі

Становлення феодального поземельного устрою. Власність на землю. За часів Київської Русі (т.з. «земська», або «князівська» доба1) відбувається поступовий перехід від патріархальних відносин родової общини до феодального поземельного устрою. В общині земля, яка спочатку піддавалася періодичним переділам, закріплюється за окремими членами, крім виморочних, покинутих ділянок, лісових угідь, пасовищ та сіножатей, які залишаються в общинному користуванні2.

Вважаючи общинні селянські землі державними, князівська влада починає відчужувати їх на власний розсуд, причому разом з селянами. Відбувається процес «окняжіння» вільних земель3. Поряд із общинним землеволодінням виникає князівське, боярське та церковне феодальне землеволодіння, яке з часом набирає все більшої ваги і сприяє руйнуванню общинних земельних відносин.

У ст.46 Просторової редакції Руської Правди (визначна памятка вітчизняного права, письмова збірка звичаїв того періоду переважно кримінально-правового характеру) міститься вказівка на три основні категорії феодалів: князя, бояр, монастирі4. На думу дослідників, у нормах Руської Правди можна знайти вказівку на існування ширшого кола форм землеволодіння: князівський домен; боярська вотчина; монастирська вотчина; особиста вотчина церковних ієрархів; земля громади (общини); індивідуально-сімейна земельна ділянка; незаселені вільні (державні) землі, верховним власником яких виступав великий князь як глава держави5. Князівський домен, напр., становив конгломерат земель, що належали особисто князю, який через своїх управителів стягував там оброк, накладав інші повинності. Відомості про такі князівські землі датуються вже Х ст.6

У спеціальній літературі також вказується, що у Київській Русі існувало дві форми феодальної земельної власності: 1) «жизнь» спадкове землеволодіння князів і бояр, що вільно відчужувалося; 2) «окняжіння» («обоярення»), що належали не особисто князеві, а «столу», на якому він «сидів»7.

Питання про характер існуючих за часів Київської Русі прав на землю є спірним8. Деякі дослідники на підставі руських купчих грамот, де містяться «вказівки на кордони, розміри, а найважливіше на ціну тієї чи іншої ділянки землі», роблять висновок про те, що існувала «приватна земельна власність», хоча дана категорія і «не тотожна тому змісту, який вкладається у неї нині»9. Проте більш поширеною є думка, що тодішня власність на землю відповідала класичному уявленню про т.з. феодальну «розщеплену власність», коли на одну й ту саму земельну ділянки мали певні права різні субєкти, які знаходилися на різних щаблях феодальної залежності.

Звичаєве право. Займанщина. Звичаєве право регламентує способи набуття прав на землі. Серед прислівїв, що збереглися і до наших днів, можемо зустріти таке: «куди плуг, соха, сокира і коса ходили». Йдеться про набуття права власності та користування землею через зайняття - т.з. «займанщину»: обробивши землю, людина набувала право на неї10. «Куди плуг, соха, сокира і коса ходили» це аналог сучасних нормативів відведення: у давні часи розмір земельної ділянки, наданої князем, напр., монастирю, церкві або дружиннику, визначався тим, на яку відстань власник міг обробити землю, відраховуючи від певного центру - села, селища, двору, урочища тощо11.

Оренда землі. Оренда на українських землях починає розвиватися з Х ст., тоді, коли виникає пропозиція земель за умов її надлишку у великих землеволодільців князів, бояр та церкви12. З умов найму нерухомого майна виникають особливі правовідносини щодо оренди землі, які в Руській Правді отримали назву ролейного, або землеробського закупу13. Селянину-закупу, зазвичай, поряд із землею у користування за плату (як правило, частину врожаю) надавалося рухоме майно кінь, плуг, рало. Відносини закупу оформлювалися усним договором «рядом»14.

Регламентується розмір орендної плати: «тому, хто сіяв девять снопів, а тому, хто має землю десятий сніп: якщо ж хто інакше поділить, буде проклятий Богом», - проголошує ст.9 давньоруського варіанту Візантійського землеробського закону15, що відображав норми, існуючі у селянських общинах Давньої Русі16.

Земельні сервітути. Перші згадки про земельні сервітути містяться у Книгах Законних17, які були поширеним джерелом права на Україні у XIII-XIV ст.ст. У тексті (гл.84 Землеробського закону), зокр., йдеться про право землевласника допускати чи забороняти протікання води з чужого млину по своїй землі18. На думку Р.І. Марусенка, зазначене право можна вважати сервітутом відведення води19. Гл.83 Землеробського закону встановлює обовязок власника млина попереджувати збитки, які можуть бути завдані водою, що протікає до млина, а якщо їх не можна попередити припинити роботу млина. Власник земельної ділянки, обтяженої проведенням по ній води, мав право заборонити використання своєї земельної ділянки іншою особою, а також зобовязати її дотримуватись певних вимог та територіальних меж користування20.

Агротехнічне нормування. Звичаєве право містило елементи агротехнічного нормування (встановлення «технічних» вимог до ведення сільського господарства), одним з різновидів якого було встановлення двопільної системи землеробства. Ця система була нерозривно повязана із процедурою перерозподілу земель у громаді: після збирання врожаю необроблена половина поля («царинка»), що мала лишатися під паром, переходила у спільне володіння громади21.

Земельний податок. Земля починає оподатковуватися. «Сдумавше Поляне і вдаша (Хозарам) од дима меч»22 пише літопис («дим» одиниця землекористування). Положення про земельний податок закріплені й у Руській Правді, у ст.109 її Просторової редакції: «а се уроці ротнії: … от бортьное землі 30 кун бес трії кун, тако же і от ролейное землі, а от свободи 9 кун»23.

Правила добросусідства. Візантійський землеробський закон містив окремі правила добросусідства. Так, у ст.30 передбачалося: «Якщо садове дерево росте між двох садів, і його гілка нахилиться, і від неї буде тінь іншому саду, і шкода буде, то господар дерева повинен підрізати гілку: якщо ж сад не насаджений, то хай не підрізає гілок цього дерева»24. «Якщо впаде з дерева [з чужої ділянки] плід на землю моєї ділянки і я його візьму, то не винен» проголошувала ст.8125.

Спадкування землі. Були врегульовані відносини із спадкування землі, причому існували навіть правила, спрямовані на забезпечення неподільності земельних ділянок. Так, за договором Візантії із Руссю 911 р. за відсутності в померлого синів спадкоємцями могли бути лише чоловіки26.

Елементи земельного кадастру. Перепис земель часів залежності від монголо-татар (1245 р.) іноді вважається першим прикладом запровадження в Україні земельного кадастру27 (щодо поняття та юридичної природи земельного кадастру див. тему «Управління у галузі земельних відносин»).

Кримінально-правова охорона меж. Порушення меж, особливо руйнування огорож, каралося. Уже у Руській правді зустрічаємо норми про кримінально-правову охорону прав землевласників і землекористувачів, охорону меж: за порушення межі передбачено «12 гривень продажі» це враховуючи, що за вбивство людини покарання встановлювалося у 80 гривень (ст.34 Короткої редакції, ст.72 Просторової редакції Руської Правди)28.




1 Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права. К.: «Україна», 1998. С.31.

2 Рубаник В.Є. Правове регулювання земельних відносин у Київській Русі та феодально роздробленій Русі // Земельне право України. 2006. - №5. С.5.

3 Рубаник В.Є. Правове регулювання земельних відносин у Київській Русі та феодально роздробленій Русі // Земельне право України. 2006. - №5. С.5.

4 Российское законодательство 10-20 вв.: тексты и комментарии в 9-ти т. Т. 1. Законодательство Древней Руси. Ред. Чистяков О.И. М.: Юрид. лит., 1984. С.67.

5 Рубаник В.Є. Правове регулювання земельних відносин у Київській Русі та феодально роздробленій Русі // Земельне право України. 2006. - №5. С.10.

6 Рубаник В.Є. Правове регулювання земельних відносин у Київській Русі та феодально роздробленій Русі // Земельне право України. 2006. - №5. С.7.

7 Заставська Л.П.Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси). Дис. … к.ю.н. … 12.00.06. К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. С.35.

8 Див. Толкачова Н.Є. Формування феодальної земельної власності у давньоруській державі // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2008. - №10 (84). С.16.

9 Захарченко П.До питання зародження кріпосного права на Русі: історико-правовий аспект // Право України. 2006. - №2. С.129.

10 Чубатий Микола. Огляд історії українського права: історія джерел та державного права / Тит. ред. і автор передмови Володимир Іваненко. Мюнхен; Київ: УДЖ «Ноосфера», 1994. С.14.

11 Победоносцев К. Курс гражданского права. Ч. 1. Вотчинные права. СПб: Синодальная типография, 1896. С.140; Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнографічний аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2002. С.15.

12 Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.1. До середини ХVII ст. К., 1992. С.225.

13 Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.1. До середини ХVII ст. К., 1992. С.64.

14 Будзілович І., Юрченко А. Оренда землі в Україні (історико-правовий нарис) // Право України. 1994. - №10. С.64.

15 Закон, складений у VIII ст., був кодифікацією норм звичаєвого права Візантії і запроваджував на селі феодальні відносини див.: Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп. К.: Атіка, 2004. С.441.

16 Византийский земледельческий закон. Текст, исследование, комментарий. Под ред. И.П.Медведева. Ленинград, «Наука», 1984. С.235.

17 Повна назва Книг законних «Книги законныя, ими ж годится всякое дђло исправляти всђмъ православныимъ княземъ». Норми про сервітут проведення води містяться у Землеробському Законі - одній з частин Книг законних. Вважається, що ця памятка права є перекладом з подальшим запозиченням з візантійського права. Див.: Павлов А.С. По вопросу о времени, мђстђ и характерђ первоначального перевода византійскаго Землђдельческаго устава на славянскій языкъ // Журнал министерства народного просвещения.- ч. CCXLVII, отд. 2.- б.м., б.г.- С.99, Византийский земледельческий закон / Под ред. И.П.Медведева. - Л., 1984. - С.191.

18 Византийский земледельческий закон / Под ред. И.П.Медведева. Л., 1984. С.127.

19 Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. Дис. … к.ю.н. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. С.36.

20 Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. Дис. … к.ю.н. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. С.36-37.

21 Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття ХІV-ХІХ ст. Львів, 1999. С.86, 202.

22 Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права. К.: Україна, 1998. С.126.

23 Российское законодательство Х-ХХ веков. В девяти томах. Т.І. Законодательство Древней Руси. М.: Юрид. лит., 1984. С.72.

24 Византийский земледельческий закон. Текст, исследование, комментарий. Под ред. И.П. Медведева. Ленинград, «Наука», 1984. С.239.

25 Византийский земледельческий закон. Текст, исследование, комментарий. Под ред. И.П. Медведева. Ленинград, «Наука», 1984. С.246.

26 Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. С.72.

27 Черемшинський М. Еволюція кадастрових систем та питання кадастрової реформи в Україні // Приватизація землі: закон, практика, проблеми. 2003. - №2. С.41.

28 Хрестоматія з історії держави і права України. том 1. З найдавніших часів до початку ХХ ст.: Навч. посіб. для вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. члена-кореспондента Академії правових наук України В.Д. Гончаренка. К.; Ін Юре, 1997. С.29, 35.