Литовсько-польська доба

Розвиток земельно-правового регулювання в Україні 2 Литовсько

2 Литовсько-польська доба (XIV-XVII ст.ст.)


Розвиток земельно-правового регулювання на українських землях у складі Литовсько-польської держави

Звичаєве право. У земельно-правовому регулюванні Литовсько-польської держави зберігаються і розвиваються положення руського звичаєвого права. Зокр., закріплювалося право селян на вільну купівлю-продаж землі. Визначалася специфічна форма угоди: при ній мали бути присутніми свідки або старці («діди») села1.

За звичаями, встановлення меж громади покладалося на найстаріших жителів громади. Існували різні процедурні правила межування: напр., існував звичай на щойно встановлених межах бити дітей, щоб вони краще памятали, де проходить межа2. Передбачалися достатньо детальні правила застосування межових знаків: межі позначалися частіш за все кіпцями (причому звичаєве право подекуди нормувало навіть їх розмір та форму); у лісі робилися знаки на деревах; на землях, які заливала вода, вбивали палі; при перетині меж закопували посуд з вугіллям, просом, тощо3. Встановлювався обовязок власника огороджувати певні види земельних угідь (насамперед, подвіря і городи), при невиконанні якого власник позбавлявся права на відшкодування збитків, заподіяних потравою посівів худобою тощо, а іноді навіть міг бути покараний штрафом4.

Магдебурзьке право. Магдебурзьке право надавалося як містам, так і селам. З початку XIV ст. головною відмінністю між статусом села та міста була наявність у місті органу самоврядування - міської ради. Селами ж керували солтиси5. Солтиси, зокр., розподіляли земельні ділянки та займалися заселенням села6. Крім прибутків від надання адміністративних послуг, солтиси володіли низкою пільг та привілеїв, зокр., володіння земельними ділянками7, причому солтис міг вибирати для своїх потреб ділянку землі під назвою «лан»8. Солтису також належала ділянка землі «город», який дорівнював 1/6 лана. На городі солтис міг заселяти селян загородників. Земельні ділянки солтиса звільнялися від усіх податків, у т.ч. від церковної десятини9.

Нормативно-правове регулювання. Волочний перемір (реформа Сигізмунда-Августа). Поряд із дією звичаєвого права, все більший розвиток отримують і нормативно-правові акти як джерела права. Спочатку земельно-правові положення мають розрізнений характер. Проте згодом зявляються акти, що мають для регулювання земельних відносин винятково велике значення. Насамперед, йдеться про акти, що закріплювали положення про т.з. «волочний перемір» (або земельну реформу Сигізмунда-Августа). Приводом для реформи стало те, що в користуванні т.зв. «дворищ» - спільнот з 20-40 селян, переважно родичів, що проживали двором з кількох хат перебувала різна площа ріллі: є відомості про існування дворищ і з однією волокою землі (33 морги, або 19,5 десятин10), і з вісімнадцятьма (до 500 моргів, або 295 десятин); у той же час, повинності дворища, будучи одиницями оподаткування, несли приблизно однакові11.

Волочний перемір передбачав поділ усіх земель на ділянки однакової величини «волоки» (33 морги, 19,5 десятин), та наділення такими ділянками селян. Повинності були закріплені за волоками, а «зайва» земля передавалося шляхті без усякого відшкодування12. Селяни були поділені на розряди («путні бояри», «бортники», «конюхи», «стрільці», «двірні слуги», «осочні», «сільські війти», «лавники», «тяглі селяни», «осадники», «огородники» тощо), для кожного з яких встановлювалася норма наділення землею на певних умовах (від 1/3 до 2 волок). Передбачалася диференціація повинностей в залежності від якості землі («підлої», «середньої», «доброї») волок, а також нормативи співвідношення між розміром селянської та фільваркової запашки («сім до одного»)13. При волочному перемірі були встановлені також агротехнічні нормативи: трипільна система землеробства, що існувала на Русі ще з ХІ ст., стає обовязковою14.

Засади здійснення волочного переміру встановлювалися у численних памятках законодавства тих часів, однією із найяскравіших з яких є «Устав на волоки господаря його милості у всьому Великому князівстві Литовському» 1557 р.15 Проте волочний перемір, очевидно, розпочався у деяких місцевостях набагато раніше: з уставної Бєльської грамоти 1501 р. вбачається, що поділ на волоки існував ще за часів Вітовта (кінець XIV ст. поч. XV ст.)16. Впроваджений волочний перемір (при запеклому опорі селян) був насамперед на Поліссі, наприкінці XVI ст. на Волині, ще пізніше на Київщині17. Одночасно з переміром було скасовано саму можливість селян мати землю у власності, причому ця заборона у певних випадках запроваджувалася під страхом кари «на горло»18. Феодальне право починає визнавати селян невіддільною приналежністю земельної ділянки19.

Реформа Сигізмунда-Августа залишила нащадкам цілу низку організаційних новацій: внутрішній землеустрій, поділ ріллі за якістю, земельний кадастр (щодо поняття та юридичної природи земельного кадастру див. тему «Управління у галузі земельних відносин»), межування сіл тощо20.

Рецепція земельно-правових положень Саксонського зерцала. В Україні була сприйнята значна кількість положень Саксонського зерцала, що являло цікаві приклади регламентування обовязків із добросусідства (влаштування огорож тощо)21, нормування мінімально допустимого розміру земельних ділянок (на дворовій ділянці принаймні повинен був розвернутися віз22). У Саксонському зерцалі також містилися приписи, що регулювали чиншеві відносини передбачали строки та форми сплати чиншу тощо23.

Правила добросусідства. Положення відносно правил добросусідства передбачалися Литовським статутом. Зокр., регулювалися питання, повязані з деревами, що ростуть на межі або біля неї (арт.14), щодо розташування інших обєктів (будинку, стіни, рову, склепу, льоху, колодязю, ями, труби, нужнику, хліву) біля межі (арт.арт.15,16), щодо огородження ділянок та вирішення питань, повязаних із спуском вод (арт.20) тощо24.

Право власності на землю. На думку М. Ясинського, до Люблінської унії поряд із шляхтичами володіти землею могли і міщани, і всі особисто вільні люди25. Однак найбільші земельні володіння в державі були зосереджені в руках магнатсько-шляхетської верхівки. Розрізнялися родові, жалувані, вислужені і куплені землі, проте правовий режим їх був майже однаковим. Відмінності існували, зокр., в порядку заповідання. Так, заповіт щодо родового майна не можна було скасовувати (статут 1588 р., розд.VIII, арт.2). Важливою умовою було відправлення спадкоємцями військової та державної служби із успадкованої землі26.

За правовою регламентацією земельні володіння феодалів поділялися на три основні категорії: 1) вотчини, дідизни; 2) маєтки, вислужені або отримані в користування (держання) на визначений або невизначений термін («до живота», «до волі господарської»); 3) куплені маєтки. Власники останніх могли розпоряджатися ними без обмежень. Розпорядження «отчинами» до середини XVI ст. (1566) було обмеженим: без згоди родичів заборонялося продавати більше третини маєтку, родичі мали також пріоритетне право викупити закладений в заставу маєток. Вислуженими маєтками власник міг розпоряджатися лише за згодою пана або князя, від якого був отриманий маєток27.

Займанщина. Писане право закріплює такий важливий інститут звичаєвого права, як займанщину. Це право відображене у Литовських статутах28, а також у низці інших правових актів: напр., у привілеї Варшавського двору 1646 р. козакам дозволяється займати землі і будувати садиби де завгодно, лиш би це було на пустих місцях29.

Перехід прав на земельні ділянки. У початковий період Литовсько-польської доби право розпорядження державними землями зберігалося за удільними князями, незважаючи на те, що їх влада була суттєво обмежена діяльністю намісників, що діяли від імені київського володаря, якому литовський уряд надав великі права та привілеї30.

Цікавим є регулювання процедур з переходу прав на земельні ділянки за звичаєвим правом. У часи, коли писемність не була загальнопоширеною, особливо серед селянства, угода про відчуження земельної ділянки мала укладатися при свідках («послухах») із розпиванням могоричу. Лише за наявності цих умов (в окремих місцевостях лише однієї із них) угода визнавалася дійсною31.

Писане право встановлює складніші і більш жорсткі правила для відчуження маєтків. Другий литовський статут 1566 р.32 (арт.3 розд.7) передбачав оголошення відчуження «імення отчизного» продавцем до земського суду. Покупець, у свою чергу, повинен був взяти возного з повітового уряду та увійти у володіння маєтком. Якщо цього не було зроблено протягом строку земської давності (10 р.), продаж або застава втрачали чинність. Подібні правила були вміщені і у третьому Литовському статуті. Таким чином, оголошення перед урядом із внесенням до відповідних книг можна вважати повноцінною реєстрацією прав на нерухоме майно33.

Оренда землі. В умовах позбавлення селян принципової можливості мати землю на праві власності34 обєктом оренди ставали насамперед землі панських маєтків, а іноді й самі панські маєтки із землею, майном та селянами (як «цілісні майнові комплекси»). Визискування селян орендарями стало однією із основних причин численних селянських повстань, серед яких найвідоміші Гайдамаччина та Коліївщина35.

Звичаєве право цього періоду виробило достатньо детальні правила щодо оренди землі. Договір здебільшого укладався усно, зазвичай у людних місцях, за участю послухів (свідків) та рукобитчиків (поручителів), із розпиванням могоричу. У давні часи переважала натуральна форма орендної плати, т.з. здольщина (скіпщина, десятина, спільщина). Відповідно, розрахунок здійснювався скопичами (за одну копу - скіпщина), десятинщиками (за кожну десяту копу десятина), спольниками (одна з найпоширеніших форм, за половину кіп спільщина). З часом натуральна та відробіткова форми орендної плати поступово витіснялися грошовою. Існувала практика спільної оренди земельної ділянки артілями36.

Поряд із класичною орендою землі виник специфічний різновид землекористування, суміжного із орендою «чиншове право», яке можна визначити як засноване на установчому акті («привілеї») речове безстрокове право користування земельними ділянками за умови внесення обумовленої періодичної плати власникові земельної ділянки37. Таким чином, чиншове право не має таких ознак оренди землі, як зобовязальний характер та строковість. Обєктом чиншових відносин були землі міст та сільських населених пунктів38. Для відкриття на своїй землі торгових та промислових центрів поміщики засновували міста, заселяючи їх торговцями та ремісниками на чиншовому праві. Оскільки розмір таких ділянок зазвичай не забезпечував можливості вести сільське господарство (насамперед, утримувати худобу), поміщики часто надавали чиншовикам сервітутні права на випасання худоби, сінокосіння, лісокористування тощо39.

Земельні сервітути. Згадки про земельні сервітути містяться у деяких індивідуально-правових актах ХІІІ-ХVII ст.ст., що фіксували наслідки вирішення земельних спорів. Йдеться про надання одним особам права обмеженого користування земельними ділянками інших осіб для задоволення своїх потреб40: право заходити у ліс та рубати там дрова41, право проходу до своїх бортей та взагалі знаходження останніх на чужій земельній ділянці42. На думку Р.І. Марусенка43, до якої ми приєднуємось, у перерахованих випадках наявне обмежене користування чужим земельним наділом.

Устав на волоки передбачав право використання чужої земельної ділянки для сінокосіння, розміщення пасік тощо44. Литовські Статути також регламентували земельні відносини, повязані з використанням чужих земельних ділянок. Так, Статут 1588 р. у арт.10 гл.3 містив наступне положення: особа могла мати право проходити (тільки пішки) до своїх угідь (сінокосів, бортей, озер), розміщених у чужих землях45. Згадане право проходу по чужих землях могло переходити при продажі землеволодінь чи передачі їх у спадщину, а отже, належало кожному їх власнику, а не конкретній особі (арт.10 гл.6 Литовського Статуту)46. Положення про перехід права проходу по чужих землях при переході права на земельні ділянки міститься і в інших, окрім Литовського Статуту, актах розглядуваного періоду47. Литовський Статут 1588 р. (арт.1 гл.29)48 передбачав також право проїзду по дорогах, що відповідає існуючому в українському законодавстві праву загального землекористування та поняттю т.з. «публічного сервітуту», що вживається, зокр., в сучасному законодавстві РФ.

Детальний опис умов земельного сервітутного права міститься у Грамоті Польського короля Владислава IV 1633 р., якою підтверджена угода про володіння островом на р. Піні49. Проаналізувавши зміст грамоти, Р.І. Марусенко робить висновок про існування норм звичаєвого права, якими встановлювалась можливість проходу по чужих володіннях50.

Застава. Норми про заставу містилися в «Актах права Магдебурзького» 1629 р. і «Титулах права Магдебурзького». Передбачалося володіння заставодержателем заставленим майном, однак без переходу до нього права власності. У разі несплати боргу майно продавалося кредитором51.

Вирішення земельних спорів. Законодавчо встановлюється процедура вирішення земельних спорів, яка передбачала залучення не суддів, а «їздців» спеціально відібраних осіб, що викликалися на спірну земельну ділянку для визначення її меж, у разі потреби за допомогою опитування старожилів про права на неї сторін спору (арт.арт. 20, 21 Судебника Казимира Ягелловича 1568 р.)52.

Аналіз судової практики XVI ст. свідчить, що звичаєве право передбачало можливість шляхтича вільно розпорядитися лише третиною «імення отчизного», причому навіть при складанні заповіту53. Звичаєвим правом передбачався строк добросовісності володіння: фактичне володіння понад 3 р. розглядалося як добросовісне, і тому захищалося від самоправного захоплення навіть дійсним власником54.

Земельні повинності. Набуває подальшого розвитку регламентування повинностей, повязаних із земельною ділянкою: натуральних продуктами («медові», «куничні», «осипні», «дякла», «стації» тощо), роботою («работизна», «панщизна», «прогон», «толока», «повози» тощо) та грошових («серебщизна», «посощина», «димщина», «чинш»)55. Захищаючи інтереси шляхти, законодавство (Литовські Статути) передбачало нормативи цін, за якими родичі шляхтича мали право, незважаючи на земську давність, у будь-який момент викупити земельну ділянку, яку придбала людина «простого звання»56.

Співвідношення прав на земельну ділянку та прав на надра. За Гірничим статутом 1505 р. відкривач корисних копалин отримував право на їх видобування, сплачуючи в силу регального права податок до королівської казни (лат. regalis «належне королю»). У 1573 р. перший обраний король Польщі Генріх Валуа в документі «Pacta conventa» проголосив принцип акцесії, за яким надра визнавалися приналежністю земельної ділянки. Право акцесії діяло разом із гірничою свободою (право на розвідку корисних копалин на будь-яких землях) і скасовувало принцип гірничої регалії57.


Розвиток земельно-правового регулювання у XIV-XVII ст.ст. на українських землях у складі Росії

Помісне та вотчинне землеволодіння. Помісне землеволодіння передбачало надання земель за службу в особливий вид користування, у той час як вотчинне землеволодіння наближалося за своїм характером до права власності.

У Соборному уложенні 1649 р.58 встановлювалися оклади помісних землеволодінь різних категорій поміщиків: бояр, окольничих, думних дяків, стольників, стряпчих тощо, граничні норми церковного землеволодіння59. Встановлювалися також норми закріплення помість за дружинами та доньками дворян, бояр або «іноземців на государевій службі» (у певній частині від окладів їхніх чоловіків чи батьків)60, передбачалися нормативи надання «худої» і «середньої» землі такої землі потрібно було «наддавати»61.

Передбачалися норми продажу земель у вотчини («по сто чвертей» людині), а також регулювалися ціни на такі землі («за рубль по три же чверті»)62. Указом від 20.03.1667 була встановлена норма переведення помісних земель у вотчинні «20 чвертей за 100»63.

Соборне уложення 1648-1649 рр. містило також правила щодо вирішення спорів з приводу знищення межових знаків64.

Земельні сервітути. У Соборному Уложенні 1649 р. передбачено вимогу до вотчинників та поміщиків безкоштовно давати проїзд по своїх землях іншим особам у межах здавна існуючих шляхів із забороною перекопування чи перекривання останніх65. Писцеві накази царів і великих князів Іоанна, Петра та Софії Олексійовичів 1683 р., 1684 р. в нормативному порядку встановлювали мінімальну ширину таких доріг, обовязкову для підтримання власниками66. На спільні риси даної конструкції із земельним сервітутом звернув увагу Р.І. Марусенко67.




1 Музыченко П.П.Право отчуждения земель по законодательству Великого княжества Литовского в ХVI в. // Проблемы земельной реформы в Украине. Материалы научно-практической конференции (Киев, 27-38 октября 1994 г.). Вып. 1. Земельная реформа и экономико-правовое регулирование земельных отношений. К.: СОПС Украины, АН Украины, 1994. С.25.

2 Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття ХІV-ХІХ ст. Львів, 1999. С.83-84.

3 Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття ХІV-ХІХ ст. Львів, 1999. С.84-86, 158.

4 Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття ХІV-ХІХ ст. Львів, 1999. С.159-161.

5 Кобилецький М. Магдебурзьке право у селах Галичини // Право України. 2003. - №8. С.120.

6 Кобилецький М. Магдебурзьке право у селах Галичини // Право України. 2003. - №8. С.123.

7 Кобилецький М. Магдебурзьке право у селах Галичини // Право України. 2003. - №8. С.123.

8 Sochaniewicz S. Wojtowstwa i soltiwstwa pod wzglendem prawnym i ekonomicznym w ziemi Lwowskiej. Lwow, 1921. S. 290. Цитується за: Кобилецький М. Магдебурзьке право у селах Галичини // Право України. 2003. - №8. С.124.

9 Kaczmarczyk K. Giezary ludnosci wieyskiej i miejskiej na prawi niemieckim w Polsce XIII-XIV wieku. Warsawa, 1910. S. 19, 54-55. Цитується за: Кобилецький М. Магдебурзьке право у селах Галичини // Право України. 2003. - №8. С.124.

10 Десятина 0,95 га.

11 Чубатий Микола. Огляд історії українського права: історія джерел та державного права / Тит. ред. і автор передмови Володимир Іваненко. Мюнхен; Київ: УДЖ «Ноосфера», 1994. С.159-160; Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть шестая. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХVІ-ХVІІІ веке (1498-1795). Том 1. Киев: В университетской типографии (И. Завадского), 1876. С.101-102.

12 Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.1 До середини ХVІІ століття. - К.: Либідь, 1992. С.357.

13 Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть шестая. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХVІ-ХVІІІ веке (1498-1795). Т.1. Киев: В университетской типографии (И. Завадского), 1876. С.107-112.

14 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.19.

15 Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть шестая. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХVІ-ХVІІІ веке (1498-1795). Т.1. Киев: В университетской типографии (И. Завадского), 1876. С.107.

16 Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть шестая. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХVІ-ХVІІІ веке (1498-1795). Т.1. Киев: В университетской типографии (И. Завадского), 1876. С.105.

17 Хрестоматія з історії держави і права України. Т.1. З найдавніших часів до початку ХХ ст.: Навч. посіб. для вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. В.Д. Гончаренка. К.; Ін Юре, 1997. С.84-94.

18 Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть шестая. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХVІ-ХVІІІ веке (1498-1795). Т.1. Киев: В университетской типографии (И. Завадского), 1876. С.64.

19 Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть шестая. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХVІ-ХVІІІ веке (1498-1795). Т.1. Киев: В университетской типографии (И. Завадского), 1876. С.69.

20 Юрченко А.Д., Будзілович І.С., Переходюк М.Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII перша половина ХІХ століття) // Землевпорядкування. 2001. - №2. С.60.

21 Саксонское зерцало. Памятники, комментарии, исследования. Отв. ред. В.М. Корецкий. М.: Наука, 1985. С.71.

22 Саксонское зерцало. Памятники, комментарии, исследования. Отв. ред. В. М. Корецкий. М.: Наука, 1985. С.32.

23 Саксонское зерцало. Памятники, комментарии, исследования. Отв. ред. В.М. Корецкий. М.: Наука, 1985. С.39, 58, 71, 73, 176 та ін.

24 Горонович И. Изследованіе о сервитутахь. Александрія: тип.Ф.Х. Райхельсона, 1904. С.74.

25 Ясинский М. Уставные земельные грамоты Литовско-Русского государства. К., 1894. С.161. Цитується за: Ковальова С.Г. Інститут заповіту в праві українських земель Великого князівства Литовського // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 33. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. С.106.

26 Ковальова С.Г. Інститут заповіту в праві українських земель Великого князівства Литовського // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 33. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. С.106.

27 Терлюк І.Я. Історія українського права від найдавніших часів до XVIII століття. Навч. посібник з історії держави і права України. Львів, 2003. С.56.

28 Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. С.58-59.

29 Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. С.59.

30 Павлов А. Литовський статут та Магдебурзьке право: їх роль у розвитку торгівлі і митної справи на Київщині (XV-XVII ст.) // Право України. 2003. - №10. С.144.

31 Гошко Ю.Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття ХІV-ХІХ ст. Львів, 1999. С.201-207,220,221.

32 Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / Упоряд.: А.С. Чайковський (кер.), О.Л. Копиленко, В.М. Кривоніс, В.В. Свистунов, Г.І. Трофанчук. К.: Юрінком Інтер, 2003. С.50-63.

33 Сенчук В.В. Правове забезпечення реєстрації нерухомого майна та прав на нього в Україні: історико-правовий аналіз. Дис. … к.ю.н. … 12.00.01. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2009. С.26-28.

34 Грушевський М.С. Історія України. Київ; Львів, 1913. С.192.

35 Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини ХVII ст. К., 1992. С.360.

36 Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. С.82-85.

37 Будзілович Г., Юрченко А. Оренда землі в Україні // Право України. 1994. - №10. С.64-65.

38 Юрченко А.Д., Будзілович І.С., Переходюк М.Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII перша половина ХІХ століття) // Землевпорядкування. 2001. - №3. С.64; Третяк А. М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.21.

39 Абрамович К. О крестьянских сервитутах. С.-Пб.: Типография М. Меркушева, 1895. С.228.

40 Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. Дис. … к.ю.н. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. С.37.

41 Разъђзжая грамота на поземельныя границы имљнія пана Юрковскаго и пана Ивана Борыницкаго въ Червоной Руси // Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи, собранные и изданные археографическою коммиссіею. Т. 1. Спб.: Тип.Э. Праца, 1863. С.9.

42 Актъ разграниченія угодій между владљніями бискупа Виленскаго (Ивана Лозовича) и канониковъ Виленских церкви св. Станислава, на рљкљ Локшицљ или Плотницљ // Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи, собранные и изданные археографическою коммиссіею. Т.2. Спб.: Тип.Э. Праца, 1865. С.109.

43 Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. Дис. … к.ю.н. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. С.38.

44 Арт. 39 Уставу на волоки господаря короля його милістю у всьому князівстві Литовському // Хрестоматія з історії держави і права України. - Т. 1. / За ред. В.Д. Гончаренка. - К.: Ін Юре, 1997. - С.92.

45 Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. Дис. … к.ю.н. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. С.38.

46 Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. Дис. … к.ю.н. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. С.39.

47 Так, наприклад у записі княгині Острозької на дарування своєму чоловікові родових маєтностей на випадок її смерті, 1583 р. записано, що до нього, зокр., переходить і право користуватись бортними деревами у межах, що здавна існували. Див.: Дарственная запись княгини А. В. Острожской мужу своему князю Константину и потомкам его на право наследования, по её смерти, всеми родовыми её имениями, 1583 // Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый коммиссіею для разбора древнихъ актовъ, состоящей при Кіевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ Генералъ-Губернаторљ. К., Тип.Императорского ун-та Св. Владимира, 1909. Ч. 8. Т. 3. С.354.

48 Лаппо И.И. Литовскій статутъ въ московскомъ переводђ-редакціи. Юрьевъ, 1916. С.54.

49 Грамота Польскаго короля Владислава IV, которою утверждается устроенное коммиссарами королевы Боны полюбовное соглашеніе о владљніи островомъ на рљкљ Пинљ въ Пинскомъ повљтљ, между подданными ея, жителями села Ститичевки, и крестьянами пановъ Головковъ // Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи, собранные и изданные археографическою коммиссіею. Т. 2. Спб.: Тип.Э. Праца, 1865. С.89.

50 Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. Дис. … к.ю.н. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. С.40.

51 Кізлова О.С. Еволюція інституту застави в контексті державотворення України (історико-правові аспекти): Автореф. дис. … к.ю.н. О., 1998. С.3.

52 Судебник короля Казиміра Ягелловича, данный Литве 1568 года, февраля 29 // Христоматія по истории русскаго права. Т. 1. - Сост.М. Владимирский-Будановь, - Выпуск первый. Изд. книготорговца Н.Я. Оглоблина. СПб, 1899. С.43; Борисенок С. Звичаєве право Литовсько-Руської держави на початку ХVІ ст.// Праці комісії для виучування звичаєвого права України. За ред. акад. О.О. Малиновського. Вип.3. К.: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1928. С.77-78.

53 Борисенок С. Звичаєве право Литовсько-Руської держави на початку ХVІ ст.// Праці комісії для виучування звичаєвого права України. За ред. акад. О.О. Малиновського. Вип.3. К.: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1928. С.95-96.

54 Борисенок С. Звичаєве право Литовсько-Руської держави на початку ХVІ ст.// Праці комісії для виучування звичаєвого права України. За ред. акад. О. О. Малиновського. Вип.3. К.: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1928. С.79.

55 Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть шестая. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХVІ-ХVІІІ веке (1498-1795). Том 1. Киев: В университетской типографии (И. Завадского), 1876. С.98-101.

56 Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть шестая. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХVІ-ХVІІІ веке (1498-1795). Т.1. Киев: В университетской типографии (И. Завадского), 1876. С.71.

57 Кірін Р.С. Формування гірничого законодавства на території України (Х початок ХХ ст.) // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 39. 2000. С.56-57.

58 Незважаючи на те, що Березневі статті 1654 р. передбачали застосування на території України власних звичаїв та законів, окремі спори з приводу права власності на землю вирішувались у судах за допомогою норм Соборного Уложення 1649 р. Найчастіше цей кодекс застосовувався, коли в писаних джерелах місцевого права судді не знаходили необхідних норм. Див.: Ткач А.П.Історія кодифікації дореволюційного права України. К.: Видавництво Київського ун-ту, 1968. С.49.

59 Российское законодательство Х-ХХ вв. Т.3. Акты земских соборов. М.: Юрид. лит., 1984. С.163, 170-171 та ін.

60 Российское законодательство Х-ХХ вв. Т.3. Акты земских соборов. М.: Юрид. лит., 1984. С.168.

61 Российское законодательство Х-ХХ вв. Т.3. Акты земских соборов. М.: Юрид. лит., 1984. С.172.

62 Российское законодательство Х-ХХ вв. Т.3. Акты земских соборов. М.: Юрид. лит., 1984. С.190.

63 Российское законодательство Х-ХХ вв. Т.4. Законодательство периода становления абсолютизма. М.: Юрид. лит., 1985. С.253.

64 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.16.

65 П.п.14, 19 гл. IХ. Уложения Царя и Великого князя Алексея Михайловича 1649 г. // Памятники русского права. Вып.6.- М., 1957. - С.71-72.

66 Полное собраніе законовъ Россійской имперіи. Т.2. Спб.: Тип.2 отд. собств. Его императорского Величества, 1830. С.527, 607.

67 Марусенко Р.І. Земельний сервітут: історія і сучасність // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - Випуск 52. С.26.