Гетьманщина

Розвиток земельно-правового регулювання в Україні 3 Гетьманщина

3 Гетьманщина

Загальна характеристика правового регулювання. Протягом даного періоду зберігають чинність більш ранні земельно-правові приписи. Так, у визначній памятці того періоду неофіційному збірнику «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. гл.14 спеціально присвячена праву власності, у т.ч. на землю1. Чимало у «Правах …» й інших земельно-правових норм. Так, п.1 арт.20 розд.17 встановлює правовий режим і навіть розмір («в ширину девяти аршин») «стовбових великих доріг»; п.5 арт.2 розд.18 встановлює правовий режим рік та берегової смуги (розміром в «триаршинний сажень»), яка могла вільно використовуватися для потреб судноплавства та рибальства; арт.арт.3,4 розд.18 регламентують здійснення меліоративних заходів, а арт.арт.13-20 розд.19 містять дуже детальну регламентацію сусідських відносин набагато більш детальну, ніж положення чинного ЗКУ. Так, передбачені правила розміщення на земельній ділянці будівель, споруд, насаджень, огорож тощо. Детальність правового регулювання можна проілюструвати таким прикладом: «Правами …» передбачено, що тин слід розміщувати рубаними кінцями всередину своєї ділянки (арт.20)2.

Займанщина. Внаслідок Визвольної війни було практично повністю ліквідовано землеволодіння польської шляхти, утворилися величезні площі вільних земель, тому великого розмаху набуває займанщина3. Положення звичаєвого права про займанщину підтверджуються окремими нормами писаного права: так, царськими указами від 22.10.1665 та від 04.11.1686 за козаками закріплені фактично зайняті ними землі. Подібні грамоти неодноразово видавалися царями аж до 1743 р.4 Склалася практика «офіційного» підтвердження факту займанщини (окупації) т.з. «позволительными листами», що видавалися козацькими полковниками5.

Землі Війська Запорізького. Розпорядником земель, що перейшли у скарб Війська Запорізького, офіційно стає гетьманська адміністрація, а фактично гетьман, який мав право роздавати або продавати землі (лише за правління І. Мазепи було видано понад тисячу універсалів на маєтності)6.

На колишніх землях, що належали шляхті та магнатам, створювалися т.з. вільні військові села, якими відала гетьмансько-старшинська адміністрація. Селянам та міщанам відкрилися широкі можливості для переходу у козацький стан, який мав значні привілеї (звільнення від низки податків та повинностей). Вільні військові села, входячи до складу володіння Війська Запорізького, являли собою нове явище державну феодальну власність: перебували «под правлением сотенным в ведомстве полковом и диспозиции гетманской»7.

Старшинське, церковне та поміщицьке землеволодіння. Старшинське землеволодіння після Визвольної війни існувало у двох основних формах: формі рангових земель, що надавалися старшині як винагорода за службу на командних посадах у Війську Запорізькому (замість грошового жалування), і формі земельних пожалувань, що не залежали від службового становища і були особистими феодальними володіннями (постійними чи тимчасовими): «зуповне славне володіння» (на час правління певного гетьмана або довічно), «на підпору дому» та «до ласки військової» (останні два різновиди тимчасове володіння). Зростає землеволодіння російських дворян (Меншикових, Долгорукових, Трубецьких, Пассєка та ін.)8.

З часом тимчасові маєтності переросли в постійні9. Указом від 23.03.1714 всі дворянські маєтки в Росії було перетворено на родові вотчини, земля і селяни перейшли у повну власність поміщиків10. 21.04.1785 козацька старшина одержала права дворянства11.

Поряд з цим, одержували гетьманські універсали на землеволодіння церкви і монастирі: селянам, що мешкали на відповідних землях, наказувалося дотримуватися «звиклого послушенства» вони закріплювалися за церквами і монастирями12.

На Правобережній Україні у цей період зростає землеволодіння великих феодалів (Любомирських, Яблоновських, Браницьких, Потоцьких, Чарторийських та ін.). Складається три типи маєтків. У маєтках першого типу основною повинністю була грошова або натуральна рента, другого чинш, третього панщина13.

Елементи земельного кадастру. У 1729-1731 рр. за гетьмана Д.П.Апостола було проведено інвентаризацію земельного майна власників з метою встановити титул землеволодіння шляхом ревізії маєтків, повязаних із рангами козацької старшини (т.з. генеральне слідство по маєтності). Інвентаризацію можна розглядати як елемент ведення земельного кадастру14.

Вирішення земельних спорів. Цікавим є досвід вирішення земельних спорів того періоду. Судова система складалася з суду гетьмана, суду Ради генеральної старшини, Генерального військового суду, полкових та сотенних судів; діяли також копні та сільські суди (для сільського населення), доменіальний суд пана (щодо підданих), магістратські та ратушні (для міщан). Існували спеціалізовані суди: митні, ярмаркові, третейські, суд Грецького Ніжинського братства15 тощо. Більшість з них могли розглядати земельні спори. Універсалом гетьмана К. Розумовського від 05.10.1751 земельні справи генеральної старшини, полковників, бунчукових та військових товаришів із Генерального військового суду передано полковим судам16. Універсалом від 19.11.1763 запроваджені земські суди. До компетенції земських повітових судів належали цивільні справи козаків, справи про спадщину та розподіл майна між родичами, заставу, про вирубування та захоплення лісу, затоплення сінокосів, оранку чужих земель, скошене сіно на чужому лузі, збитки, незаконні записи в підсусідки, потраву сінокосів тощо, тобто практично всі земельні спори17. Оскільки відшкодування шкоди потерпілому було основним принципом судового процесу, звернення стягнення на земельні ділянки застосовувалося як у цивільних, так і у кримінальних справах18.

Територія Києва від створення у 1708 р. Київської губернії підпорядковувалася монастирям (Верхнє місто), губернатору (Печерськ) і магістрату (Нижнє місто). Земельні спори між монастирями і магістратом вирішувалися спільною судовою комісією, яку створювали гетьман і губернатор при губернській канцелярії19.

Та найбільш цікавим є досвід запровадження підкоморських судів, спеціально створених для вирішення земельних спорів указом Сенату від 10.05.1763 в усіх повітах у складі підкоморія та його помічника комірника. Як пише Н. Сиза, «[д]о компетенції підкоморського суду належали межові спори, котрі підкоморій вирішував переважно одноособово, а «в самих малих неважних спорах» одноособовим суддею був коморник. … Підкоморські суди були ліквідовані з встановленням намісництв, їх справи були передані в «уездные» суди та нижні розправи. Були відновлені в 1796 році і проіснували до 1834 року, коли були введені межові суди.»20.

Поряд з підкоморіями та комірниками в полкових канцеляріях існували посади межових (земельних) комісарів. «[З]авдання земельних комісарів полягало в попередньому зясуванні обставин справи під час виїзду на місце і спробою її вирішення там шляхом примирення сторін, а також у проведенні попереднього межування спірних земель. …»21


Співвідношення прав на земельну ділянку та прав на надра. У «Бергпривілеї» (10.12.1719) закріплюється принцип гірничої свободи (тобто власності на надра держави поряд із правом їх вільної розвідки на приватних землях). Власник земельної ділянки мав або переважне право на розробку надр, або отримував 1/32 прибутку (гірнича регалія). Цей принцип було збережено й у «Бергрегламенті» (03.03.1739). Проте Маніфест від 28.06.1782 закріплює принцип акцесії, за яким право власності на земельну ділянку поширюється і на надра. Цей принцип переважав у ході подальшого розвитку російського земельного і гірничого законодавства22.



1 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.23.

2 Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743. / Відп.ред. Ю.С. Шемшученко. К., 1997. С.327-347.

3 Юрченко А.Д., Будзілович І.С., Переходюк М.Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII перша половина ХІХ століття) // Землевпорядкування. 2001. - №2. С.57. Про набуття земель за правом займанщини у цей період див.: Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. С.61-62, 64.

4 Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. С.61.

5 Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. С.61.

6 Юрченко А.Д., Будзілович І.С., Переходюк М.Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII перша половина ХІХ століття) // Землевпорядкування. 2001. - №2. С.58.

7 Юрченко А.Д., Будзілович І.С., Переходюк М.Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII перша половина ХІХ століття) // Землевпорядкування. 2001. - №2. С.57.

8 Юрченко А.Д., Будзілович І.С., Переходюк М.Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII перша половина ХІХ століття) // Землевпорядкування. 2001. - №2. С.57-58.

9 Юрченко А.Д., Будзілович І.С., Переходюк М.Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII перша половина ХІХ століття) // Землевпорядкування. 2001. - №2. С.57; Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.11.

10 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.22.

11 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.25.

12 Юрченко А.Д., Будзілович І.С., Переходюк М.Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII перша половина ХІХ століття) // Землевпорядкування. 2001. - №2. С.57.

13 Юрченко А.Д., Будзілович І.С., Переходюк М.Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII перша половина ХІХ століття) // Землевпорядкування. 2001. - №2. С.58-59.

14 Черемшинський М. Еволюція кадастрових систем та питання кадастрової реформи в Україні // Приватизація землі: закон, практика, проблеми. 2003. - №2. С.41.

15 Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство в Україні в добу Гетьманщини. К.: Українська Видавничі Спілка, 2000. С.28.

16 Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство в Україні в добу Гетьманщини. К.: Українська Видавничі Спілка, 2000. С.75.

17 Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство в Україні в добу Гетьманщини. К.: Українська Видавничі Спілка, 2000. С.106-107.

18 Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство в Україні в добу Гетьманщини. К.: Українська Видавничі Спілка, 2000. С.94.

19 Гамбург Л. Магістратські і ратушні суди у самоврядуванні міст України-Гетьманщини XVII-XVIII століть // Право України. 2000. - №4. С.112.

20 Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство в Україні в добу Гетьманщини. К.: Українська Видавничі Спілка, 2000. С.106-107.

21 Гамбург Л. Формування кадрового складу та визначення спеціалізації статутних судів на Лівобережній Україні в судовій реформі 1760-1763 рр. // Право України. 2004. - №6. С.107.

22 Кірін Р.С. Формування гірничого законодавства на території України (Х початок ХХ ст.) // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 39. 2000. С.57.