Пореформений період 2-ої пол. XIX ст. – поч. XX ст.

Розвиток земельно-правового регулювання в Україні 6 Пореформений період 2

6 Пореформений період 2-ої пол. XIX ст. поч. XX ст.

Общинне землеволодіння. При проведенні аграрної реформи значна частина земель була передана в общинне землеволодіння, що передбачало перебування земель у власності селянських общин як юридичних осіб, які надавали їх в користування (в певних частинах) сімям своїх членів1. Розпорядження землями здійснювалося органами общини сільським сходом або окремим сходом (коли до складу сільського сходу входило кілька общин)2. Законом від 14.12.1893 общинам було заборонено продавати земельні ділянки без затвердження ухвали (рос. «приговора») сходу (більшістю в 2/3) та без згоди уповноважених державних органів3. Селянські наділи надавались членам общини під умовою сплати частки общинних повинностей та окладних зборів, визначеної пропорційно частині наділеної землі4. Садибні землі поділялися на (а) дворові (знаходилися в спадковому користуванні селянських сімей) та (б) ділянки спільного користування5. При цьому глава кожної сімї у відносинах землекористування представляв сімю, проте субєктом права землекористування виступала саме сімя.

Оренда. Великого поширення набуває надання в оренду муніципальних земель. Практикувалися навіть аукціони з продажу права довгострокової оренди. Так, у місті Києві у 1897 р. лише на території Святошина було здано в оренду під дачі 250 га, 1899 р. на території Пущі-Водиці - 220 десятин і т.д.6

У 2-ій пол. ХІХ ст. і перші роки ХХ ст. договори на оренду нотаріально посвідчувалися у випадку, коли вони укладалися із умовою сплати орендних платежів більш ніж на рік наперед, а також за бажанням сторін у разі передачі в оренду селянського наділу із общинних земель7. Реєстрація прав на земельні ділянки здійснювалася старшими нотаріусами при окружних судах8.

Земельні сервітути. На Лівобережній Україні після земельної реформи 1861 р. постало завдання поступового зменшення кількості земельних сервітутів. Незважаючи на численні спроби врегулювати «сервітутне питання»9, воно так і лишилось нерозвязаним10.

Законні обмеження прав на землю («законні сервітути»). Існували т.з. «законні сервітути» обмеження прав на земельні ділянки, виходячи із прав сусідів та інших осіб. Законні сервітути поділялися на ті, що випливають із характеру місцевості (положення про стікаючі та проточні води, право змусити сусіда до розмежування суміжних володінь, право обгороджувати свою ділянку з усіх боків); правила про спільні стіни, паркани, огорожі, будівлі, рови; правила про обмеження власника нерухомого майна в інтересах сусіднього володіння при виконанні різного роду робіт, будівництва, розкопок та влаштуванні насаджень; правила про світло та вид; правила про стоки вод; право проходу та прокладення комунікацій11.

Застава. Угоди про заставу нерухомості укладалися в т.з. кріпосному порядку: протягом року після нотаріального посвідчення сторони повинні були подати документи на затвердження старшому нотаріусу того судового округу, де знаходилося заставлене майно. Після затвердження старшим нотаріусом угода набувала значення кріпосної12.

Нормування структури земельних угідь. Законодавство Російської імперії кін. XIX ст. поч. XX ст. дає чимало прикладів, що можуть бути корисними і при творенні сучасного законодавства.

Так, у Статуті будівельному (т.12, ч.1)13 у звязку із розплануванням селянських поселень передбачаються нормативи відступу поселень від берегів «текучих вод», нормативи ширини вулиць, просторових розмірів садиб (чого сучасне законодавство України не знає!), нормативи розміщення токів, хлівів, садів, лазень, кузень, сушилень, магазинів, конопляників, провулків, кладовищ тощо, нормативи взаємного розташування садиб. Більшість нормативів досить повно враховували вимоги санітарного благополуччя та пожежної безпеки14.

У Статуті шляхів сполучення були передбачені правила влаштування доріг, мостів, гребель, загат, канав тощо, у Статуті сільського господарства - правила влаштування осушувальних канав (у тому числі на чужих землях), у Статуті лісовому - правила влаштування на земельних ділянках захисних лісів та чагарників15. Регулювання здійснювалося в цей період також у «місцевих обовязкових постановах про взаємне розташування та взаємне віддалення садиб, про ширину вулиць, про стічні канави, про палісадники, про деревні насадження між садибами, виїзди, скотопрогони, колодязі, протипожежні ставки, кладовища тощо»16.

Численні нормативи структури земель закріплювалися також у актах цивільного законодавства. Напр., Звід законів цивільних Російської імперії видання 1914 р. передбачав нормування ширини доріг і прилеглих до них територій (призначених для випасання тяглової худоби), земель вздовж водних шляхів (призначених для мотузяної тяги), навколо озер (призначеної для причалювання), для промислів тощо17. У Цивільному кодексі царства Польського (Кодексі Наполеона) нормувалися віддалі від зелених насаджень до межі, розміщення колодязів, помийних ям, кузень, печей, соляних магазинів чи складів їдких матеріалів та ін.18

У період, що розглядається, можна зустріти випадки встановлення нормативів раціонального користування землями за допомогою звичаїв. Йдеться, зокр., про нормативи неподільності земельних ділянок у сільських громадах19. Відповідно до статуту цивільного судочинства 1864 р., використання норм звичаєвого права допускалося, зокр., у земельних правовідносинах, не врегульованих законодавчо20.

Показовим є тогочасне забезпечення нормативів засобами юридичної відповідальності (чого подекуди бракує сучасному законодавству). Напр., Статутом про покарання (ст.ст.66-68) передбачалася відповідальність за порушення будівельних правил, у тому числі правил щодо планування та забудову міст. Крім відповідальності у вигляді штрафу, передбачався також обовязок винних виправити або знести усе неправильно збудоване, якщо «допущена несправність буде визнана шкідливою для громадської безпеки або народного здоровя»21.

Земельно-правове нормування цього періоду являє чимало прикладів вдалого регулювання земельних відносин, згодом сприйнятих радянським законодавством, а від нього і законодавством України. Проте частина позитивного досвіду згодом була невиправдано втрачена. Йдеться про нормування конфігурації земельних ділянок (насамперед, сільськогосподарського призначення), закріплення нормативів у кодифікованих актах, що спрощує їх застосування, ефективне забезпечення нормування засобами юридичної відповідальності.

Діяльність Селянського поземельного банку. 10.04.1883 почав діяти Селянський поземельний банк (положення про нього прийнято 08.05.1882, 11.06.1883 та 05.12.1888 внесені зміни та доповнення, а 27.11.1895 положення було замінено Статутом)22, що сприяв купівлі селянами земель. До 1894 р. за рахунок коштів банку було придбано лише біля 2 млн. дес. землі, з яких на 15% банк згодом звернув стягнення через неповернення позики23. У 1883-1916 рр. за посередництва банку селяни купили 17,9 млн. дес. землі24.

Банк сплачував ціну за земельну ділянку безпосередньо покупцеві, земельна ділянка обтяжувалася іпотекою, розмір позики не міг перевищувати певних нормативів, що встановлювалися для окремих місцевостей, проценти були досить високими. Відсутність кваліфікованих кадрів та корупція значно знизили ефективність роботи банку. Діяльність банку активізується лише під час реформи П.А. Столипіна, коли банк починає діяти спільно з землевпорядними комісіями25.





1 Никонов С.П. Усадебные земли крестьян общинников с точки зрения гражданского права. Ярославль: Типо-Литография Э.Г. Фальке, 1896. С.4.

2 Никонов С.П. Усадебные земли крестьян общинников с точки зрения гражданского права. Ярославль: Типо-Литография Э.Г. Фальке, 1896. С.6.

3 Никонов С.П. Усадебные земли крестьян общинников с точки зрения гражданского права. Ярославль: Типо-Литография Э.Г. Фальке, 1896. С.5.

4 Никонов С.П. Усадебные земли крестьян общинников с точки зрения гражданского права. Ярославль: Типо-Литография Э.Г. Фальке, 1896. С.7.

5 Никонов С.П.Усадебные земли крестьян общинников с точки зрения гражданского права. Ярославль: Типо-Литография Э.Г. Фальке, 1896. С.9.

6 Детальніше див.: Рибаков М.О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. К.: Видавництво «КИЙ», 1997. С.182-205.

7 Законы гражданские (Свод законов, том Х, ч. 1, изд. 1900 г.) СПб, 1904.

8 Кассо Л.А. Русское поземельное право. М., 1906. С.41.

9 Закони щодо добровільного впорядкування земель, яке б виключало потребу у сервітутах, приймалися неодноразово (1869 р., 1892 р.), питання піднімалося київськими генерал-губернаторами у 1864, 1873, 1879, 1885 рр. Законопроекти, якими визначався порядок примусового розмежування земель та знищення існуючих сервітутів, подавались до Державної Думи у 1910 р. та 1913 р.

10 Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. Дис. … к.ю.н. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. С.50.

11 Проект статей об ограничении прав собственности в интересах соседей с объяснительною запискою. Сост.К.П.Змирлов. С.-Пб., 1895. 175 с.

12 Антонюк Р.О. Історія посвідчення договорів застави рухомого і нерухомого майна // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2006. - №4 (54). С.108.

13 Свод Законов Российской империи. Статут строительный // Петроград. 1914.

14 Станиславский А.И. Планировка и застройка центров малых городов. Киев: Государственное издательство литературы по строительству и архитектуре УССР, 1960. С.16-17.

15 Крестьянское землеустройство (курсь). И.Е. Германь. Москва: Типо-литография В.Ф. Рихтерь, 1909. С.73-77.

16 Свод Законов Российской Империи. СПб, Т. 12, ч. 4-5: Свод Уставов государственного благоустройства; Уставы путей сообщения, строительный и пожарный (ч. 4); Постановление о благоустройстве в городах и селениях (ч. 5). 805 с.; див. також: Крестьянское землеустройство (курсь). И.Е. Германь. Москва: Типо-литография В.Ф. Рихтерь, 1909. С.88.

17 Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. М.: Статут, 2000. С.181, 183, 186, 189.

18 Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. М.: Статут, 2000. С.212-213.

19 Копія приговору Богданівського сільського сходу від 14.07.1904 №9 // Праці комісії для виучування звичаєвого права України. За ред. акад. О.О. Малиновського. Вип.3. К.: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1928. С.309-310. Див. також: Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. С.79.

20 Івановська О.П.Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОБ», 2002. С.250.

21 Российское законодательство Х-ХХ вв. Т.8. Судебная реформа. М.: Юрид. лит., 1991. С.404.

22 Сборник законов Российской империи. СПБ, 1903. - Т. XI., Ч.2. - С.149-173.

23 Отчет Крестьянского поземельного банка за 1896 г. - С.15.

24 Першин П.М. Нариси аграрної революції в Росії. К.: Видавництво АН УРСР, 1959. С.49.

25 Акманов С.С. Государственный крестьянский поземельный банк и его роль в формировании земельного рынка в дореволюционной России // Сибирский юридический вестник. 1998. - №3 // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lawinstitut.ru/ru/science/vestnik/19983/akmanov.html