Особливості розвитку земельних відносин у Галичині, Буковині та на Закарпатті

Розвиток земельно-правового регулювання в Україні 11

11. Особливості розвитку земельних відносин у Галичині, Буковині та на Закарпатті


Галичина

Загальний опис. Територія Галичини була частиною Київської держави, а у період феодальної роздробленості на її території існувало потужне Галицько-Волинське князівство. Коли у 1340 р. останній з галицько-волинських князів Юрій Болеслав помер, за Галичину розпочалася боротьба між Угорщиною, Польщею та Литвою, яка закінчилися тим, що частина Галичини відійшла до Польщі, а частина до Литви. Після злуки Литви та Польщі уся територія Галичини опинилася під Польщею1.

Після Визвольної війни 1648-1654 рр. Галичина залишається під владою Речі Посполитої. Внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. основна частина Галичини відійшла до Австрійської імперії2 (хоча фактично австрійська окупація почалася раніше з 1769 р.3). У складі цієї держави край перебував аж до розпаду імперії після першої світової війни (за винятком Тернопільщини, яка у 1809 р. була «подарована» Наполеоном Олександру І за Шенбрунським договором, а після Віденського конгресу 1814-1815 рр. повернута Австрії)4. З розпадом Австро-Угорської імперії у 1918 р. Галичина потрапляє до складу Польщі. У 1939 р. західні українські землі приєднуються до СРСР.

Закріпачення та зміни в структурі землекористування у XV-XVII ст.ст. Наприкінці XV ст. відбувається прикріплення вільних до того селян до землі, збільшення кількості повинностей, особливо днів панщини, безумовне підпорядкування владі пана. До 1-ої пол. XVI ст. закріпачення практично повністю завершується. Основною одиницею землеволодіння у цей час виступає дворище, що володіло одним або кількома ланами (19-23 га). Відбувається невпинний процес зменшення селянських наділів, у 2-ій пол. XVII ст. більшість селян володіло вже чвертю або однією восьмою лану. Існували такі типи землекористування: громадські, війтівські, князівські, попівські, вільничі та землі, виділені корчмарям, мельникам та лісникам5.

Земельні відносини XVIII ст. поч. XIX ст. Землі поділялися на двірські, селянські, вільні та державні. Двірські землі належали панським дворам, що виконували функції адміністративної та поліцейської влади над селянами. Двори користувалися панщизняною працею та натуральною даниною селян. За даними тимчасового земельного кадастру 1819 р. в середньому панський двір користувався 393 га землі. Селянські двори перебували у спадковому користуванні селян, які за це працювали на пана не більше 3-х днів на тиждень, платили данину і цісарський податок. На 1819 р. в Галичині величина селянського наділу коливалася від 2,5 до 25 га і в середньому становила 8 га. Вільні землі були власністю костьолів, церков, солтисів і дрібної шляхти.6

Реформа 1780-х рр. у Австрії. У 1780-і рр. в Австрії вживається низка заходів щодо скасування кріпосного права: обмеження панщини та додаткових повинностей, надання деяких особистих свобод. У Галичині через опір польського та угорського панівних елементів реформи ігнорувалися, більшість заходів згодом були відмінені7.

Березнева революція 1848 р. 17.04.1848 імператор Фердинанд І видав Закон про скасування феодальних повинностей селян у Галичині (з 15.05.1848). Вартість втрачених повинностей компенсувалася шляхті з казни (2/3 вартості); замість третини вартості повинностей із поміщиків знімалися т.з. «опікунські обовязки» (лікування селян, допомога за надзвичайних обставин). Існуючі сервітути залишаються недоторканими, за користування ними селяни повинні були вносити панам плату, що визначалася угодами. 07.09.1848 панщина була заборонена в інших частинах імперії, селянам надавалися додаткові права у відносинах із поміщиками вони ставали громадянами держави і виходили з-під влади поміщиків, отримали у власність земельні наділи, що знаходилися в їх користуванні. Було скасоване т.з. «право пропінації» примусового продажу панами селянам алкогольних напоїв. Селяни отримали сервітутні права випасання худоби на толоці й стерні й збирати квіти в лісі, всі інші сервітути були оплатними на користь поміщиків8.

Період від реформи до розпаду імперії. У 1868 р. приймається закон, що дозволив необмежений поділ наділів та торгівлю землею. Кількість угод про відчуження земельних ділянок різко зросла з 1520 у 1868 р. до 65671 у 1896 р. Кількість селянських наділів збільшилася, проте їхній середній розмір зменшився до 1-2,4 га. Розвинулося малоземелля9.

У Галичині, як і на Буковині та Закарпатті, була поширена оренда земель великих землевласників. З 3483 маєтків у 1908 р. 1620 перебували в оренді10.

Співвідношення прав на земельну ділянку та прав на надра за законодавством Австро-Угорщини. Загальний австрійський «Гірничий статут» (23.05.1854) визначав групу корисних копалин, що входили до групи гірничої регалії, тобто були вилучені із розпорядження землевласника (група «гірничих смол», що охоплювала і нафту, і озокерит). Імперськими повеліннями 1862 та 1864 рр. було, навпаки, передбачено, що ці корисні копалини в королівстві Галицькому та герцогствах Буковинському та Краківському складають приналежність землі гірничу акцесію11.

Співвідношення прав на земельну ділянку та прав на водні обєкти. Декрет надвірної канцелярії 14.06.1776 про сплавні ріки відніс їх до обєкту прав корони, як і острови на них. Острови на несплавних ріках могли належати приватним власникам. Державним законом про води (30.05.1869) та крайовим законом для Галичини (14.03.1875) всі ріки від місць, де можливе плавання по них різних плавучих засобів, визначалися публічною власністю12.

Земельний кадастр. Реєстрація угод щодо земельних ділянок та іншого нерухомого майна спершу здійснювалося у гродських та земських книгах, що велися у відповідних судах. Найдавніші гродські і земські книги, що велись на території сучасної Галичини, датуються 1402, 1428, 1471 рр. (Холмські, Львівські, Галицькі, Жидачівські, Белзькі, Буські та ін. актові книги)13.

Судова реформа 1783 р. реорганізувала земські і гродські суди і запровадила станові шляхетські суди14. У 1773 р. у Львові був заснований верховний губернаторський суд на чолі з губернатором. У 1774 р. замість нього у Львові був створений королівський трибунал, який називався імператорсько-королівським. У 1780 р. при трибуналі була заснована крайова табуля, тобто заведені книги, в яких повинно було бути вказане становище кожного повітового маєтку15.

Ще у 1751 р. в Австро-Угорщині було запроваджено т.з. «терезіанський кадастр»16. У 1787 р. було впроваджено т.з. «іосифінський кадастр» та новий порядок земельного оподаткування17. Кадастр часів Франца ІІ (1817) дозволив точніше визначити розміри землеволодінь та категорію ґрунтів, що забезпечило більш досконале оподаткування18. Патент Франца ІІ про складання кадастру, що мав послужити основою для розкладки поземельної повинності, вийшов 23.12.1817. В цьому ж році були створені кадастрові громади. Але роботи по створенню кадастру затягнулися, і з 1818 р. був введений тимчасовий поземельний податок19.

Загальне цивільне уложення Австрійської імперії 1811 р. (?sterreich Allgemeines B?rgerliches Gesetzbuch) посилалось на «публічні книги» для запису нерухомих речей (ст.ст.1467, 1468 та ін.), визнаючи, між тим, що існують місцевості, де такі книги ще не запроваджені20. Критикуючи положення кодексу, С. Дністрянський вказував, що запис у публічних книгах зведений у кодексі до абсолюту, набувальна давність не визнається, що позбавляє правового захисту права селян на користування лісовими дорогами тощо21.

Поряд із Загальним цивільним уложенням Австрійської імперії діяв окремий закон про поземельні («ґрунтові») книги 1871 р.22 Ґрунтові книги були особливими документами, в яких закріплювалося право власності на нерухомість (землю, будівлі), а також зобовязання, що виникали на основі такого права (застава, кредит та ін.). Кожна особа, яка набувала чи передавала право на нерухоме майно, була зобовязана подати документи про зміну записів у ґрунтові книги. Закон про ґрунтові книги був доповнений розпорядженням міністра правосуддя від 12.01.1872, яке містило інструкцію про виконання закону23.

Входження до складу Польщі. Після розпаду імперії у 1918 р. Галичина увійшла до складу Польщі. 10.07.1919 прийнято закон, що передбачав примусове вилучення лишків поміщицьких земель, площа яких перевищувала 60-180 га з наступним їх продажем селянам шляхом парцеляції. Через суперечки між землевласниками та безземельними селянами 15.07.1920 сейм приймає закон про земельну реформу, що передбачив організацію селянських господарств площею не більше 15 га шляхом парцеляції. Викуп землі встановлювався на рівні 50% вартості. Проте цей закон не було реалізовано. Після стабілізації обстановки в країні та укладення в березні 1921 р. мирного договору з Росією 17.05.1921 приймається новий закон, який заборонив відчуження землі у поміщиків без повної компенсації. Парцеляція земель жорстко контролювалася, протягом 1918-1938 рр. в Галичині було парцельовано 800 тис.га, проте лише мізерна їх кількість дісталася українським селянам24.

Приєднання до складу СРСР. У 1939 р. відбувається приєднання Галичини до складу СРСР. 28.10.1939 прийнято Декларацію Українських Народних Зборів Західної України про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських та великих державних урядовців25. Законом про включення Західної України до складу СРСР і зєднання її з УРСР від 01.11.193926 Галичина була приєднана до УРСР. Таким чином, на цю територію було поширено радянське земельне законодавство.

Невідкладно було здійснено розподіл панських земель. Розподілено 107,1 тис.га і наділено землею 57,3 тис. господарств. Були встановлені граничні норми землекористування на один двір 7 га, в окремих районах до 10 га. Проте проведенню земельної реформи (у т.ч. колективізації, що планувалася) перешкодила війна з Німеччиною. Після окупації німецькими військами конфісковані у поміщиків землі повертаються колишнім власникам, вже до весни 1942 р. було відновлено 57% маєтків. Німецька влада встановлює значні податки: з кожного га землі 7-8 ц зерна, 600-700 л молока з корови, понад 100 яєць від курки. Після визволення західних областей протягом 1944-1945 рр. землі повертаються селянам, яким вони були надані до війни, а згодом проводиться колективізація, яка до 1950 р. завершується повністю (колективізацією охоплено 1,5 млн. господарств 98%)27.


Буковина

Загальний опис. На ранньому етапі існування Київської Русі землі Буковини входили до складу союзів племінних князівств, повязаних із центральною владою обовязком брати участь у військових походах київських князів та сплачувати їм данину28. Від Х ст. територія сучасної Буковини становила частину Київської держави, а у ХІІ ст. частину Галицько-Волинського князівства. У 1241 р. край потрапив під правління татарських ханів29.

У складі Молдавського князівства після 1514 р. Буковина опинилася під пануванням Туреччини30.

Внаслідок російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Буковина була зайнята російськими військами31, а у 1775 р. приєднана до Австрії 32. Спочатку Буковина перебувала під військовим управлінням, з 1786 р. її приєднано до Галичини, у 1849 р. Буковина стала окремою провінцією33.

На час приєднання до Австрії більшість населення Буковини майже не знала писаного права. Несистематизоване князівське законодавство свідчить про невисокий рівень життя тодішньої Молдавії34.

Після розпаду Австро-угорської імперії Буковина увійшла до складу Румунії, а у 1940 р. увійшла до складу УРСР.

Особливості земельно-правового регулювання у складі Австрії. У 1786 р. забороняється вільний перехід селян, а 24.02.1787 декретом уряду передаються у постійне користування селянам землі, якими вони у 1786 р. користувалися з дозволу пана, що прискорило руйнування общини35. Проте наділення селян землею у спадкове користування не відбулося. Селянські (рустикальні) землі залишалися у користуванні громади, а не окремих селянських родин36.

На території українських земель, що знаходились під Австрією протягом кін. XVIII ст. поч. ХХ ст., діяло австрійське цивільне Уложення 1811 р., яке, зокр., містило досить детально розроблену римську модель сервітутного права37. Конкретизація чи адаптація норм цього акту, який стосувалися земельних сервітутів, до реалій життя українського населення владою Австро-Угорщини не провадилась38.

У 1872 р. було прийнято закон про вільний продаж земельних ділянок39.

Земельний кадастр. Перші досить ґрунтовні земельно-кадастрові роботи на Буковині проводились у 1819-1823 рр., а з 1854 по 1857 рр. велось уточнення показників кадастру та перші земельно-оціночні роботи з метою визначення прибутковості земельних ділянок. Реєстрації підлягали всі землі із характеристикою кожного виду угідь, кожної парцели, нанесенням місцезнаходження їх меж та розмірів на відповідні карти-схеми, присвоєнням ділянкам кадастрових номерів, визначенням якості та прибутковості землеволодінь із зазначенням власності. Крім реєстрації земельних ділянок, здійснювалася реєстрація цивільно-правових угод у «контрактових протоколах», а з 1783 р. у «книгах зобовязань» реєструвалися сервітути та обмеження на використання конкретних земельних ділянок. При наданні ділянкам кадастрових номерів будівлі і споруди реєструвалися під тим самим номером. Власники земельних ділянок та будинків у присутності сусідів повинні були підтвердити своє право власності документами40.

З початку створення земельний кадастр на Буковині був підпорядкований крайовому суду, а з середини 1810 р. окремим міським судам надане право вести реєстрацію. З 1801 р. ведення поземельної книги покладалося на спеціального чиновника, про важливість посади якого свідчить його заробітна платня половина від заробітної платні міського голови41.

Особливістю стягнення тимчасового поземельного податку, запровадженого з 1818 р., в Буковині було те, що він розподілявся між окремими громадами на основі парцельного прибуткового кадастру, який частково складався на основі заяв, а частково встановлювався оціночними комісіями42.

При крайовому суді Буковини з 1781 по 1918 рр. велися обємні реєстраційні книги «Крайові табули Буковини», у яких реєструвалися всі маєтки та вносилися всі суттєві відомості про нерухомість та її власників. До книг вносилися копії усіх правоустановчих документів, ситуаційні плати, кадастрові карти-схеми угідь із нумерацією всіх парцел, відомості про кредити, орендні відносини43.

«Комасація». У період до 1848 р. характер землеволодіння, особливо селянського, на Буковині характеризувався надзвичайним черезсмужжям. Значна кількість селянських земель була поділена на 5-12 ділянок на віддалі 2-5 км. 6-10% усіх земель займали межі та дороги. За таких умов на Буковині, як і у всій Австрії, була проведення реформа у вигляді т.з. «комасації», тобто зведення розрізнених парцел одного власника в одну ділянку. Так, у 1869 р. в Австрії було прийнято загальноімперський закон про дозвіл на обмін земельними ділянками з метою ліквідації черезсмужжя, навесні 1870 р. видано відповідний крайовий закон для Буковини. В подальшому вводилася примусова комасація у разі проведення робіт загальнодержавного чи регіонального значення (напр., при будівництві залізниць та шосейних доріг). Результати комасації нівелювалися подрібненням земельних наділів при спадкуванні, за якого, до того ж, «заради справедливості» зазвичай ділився кожен із черезсмужних наділів44.

Особливості земельно-правового регулювання у складі Румунії. Відповідно до міжнародної угоди від 17.08.1916 між Росією, Францією, Італією та Румунією Буковина підлягала розділу за етнічним принципом між Росією та Румунією. В зайнятій російськими військами зоні восени 1914 р. було створене «Військове генерал-губернаторство Галичина», до якого увійшла і новостворена Чернівецька губернія45. Відповідно до Сен-Жерменської (вересень 1919 р.), Тріанонської (з Угорщиною, червень 1920 р.) та Севрською (серпень 1920 р.) мирними угодами уся територія Буковини відійшла до Румунії46.

8-11.11.1918 війська королівської Румунії окупували Північну Буковину. 18.12.1918 король Фердинанд підписав декрет про включення Буковини до складу Румунського королівства47.

Декретом від 07.09.1919 на Буковині оголошено проведення аграрної реформи48.

На основі закону про земельну реформу від 30.07.1921 вилученню підлягали землеволодіння понад 100 або 250 (для румунських громадян) га. Вилучені землі планувались до передачі головним чином румунам, насамперед, інвалідам та ветеранам військової служби, чиновникам тощо; проте останні господарювати зазвичай не бажали і продавали наділи49.

Входження до СРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.08.1940 було проведено націоналізацію землі і майна в Буковині50, націоналізовано 191 тис.га. Розпочато колективізацію, яку через війну завершено лише на початку 1950-х рр. (на 01.05.1950 98,7% орної землі перебувало в колгоспах).


Закарпаття

Загальний опис. У Х-ХІ ст.ст. Закарпаття входило до складу Київської Русі. У другій половині ХІ ст. частина Закарпаття підпадає під владу Угорщини, проте решта земель ще і в першій половині ХІІІ ст. входила до складу Галицько-Волинського князівства. Лише після розпаду Галицько-Волинського князівства Угорщина повністю оволоділа Закарпаттям51.

Після поразки Угорщини у війні з турками під Могачем у 1526 р. Закарпаття переходить у володіння транссільванських князів, васалів Туреччини. В кінці XVII ст. Закарпаття потрапляє під владу Габсбургів52.

За Договором між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну від 29.06.194553 Закарпаття було включено до складу СРСР. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24.01.194654 на території Закарпатської області було введене законодавство УРСР.

Реформи 1848 року. У березні 1848 р. угорський сейм видав закон про загальне скасування панщини в країні, проте він не поширювався на селян-орендарів та дворових селян. Селяни втратили значну частину наділів, що вони раніше використовували. За землю, яка була передана у власність селян, поміщики отримали компенсацію, яку сплатили селяни у формі додаткового податку55.




1 Лозинський М. Утвореннє українського коронного краю в Австрії. Б.м., 1915. С.4.

2 Грушевський М. Ілюстрована історія України / М. Грушевський. Репринтне відтворення вид. 1913 р. Київ: Радуга; Золоті ворота, 1992. 524 с. Вих. дані оригіналу: Київ: Друк. С.В. Кульженко, 1913. С.473.

3 Лозинський М. Утвореннє українського коронного краю в Австрії. Б.м., 1915. С.3.

4 Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII початок ХХ ст.). Львів: Світ, 1996. С.73, 136.

5 Ковалишин О. Історія земельних відносин Галичини // Землевпорядний вісник. 1998. - №3. С.23.

6 Ковалишин О. Історія земельних відносин Галичини // Землевпорядний вісник. 1998. - №3. С.24.

7 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.111-112.

8 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.114-115.

9 Ковалишин О. Історія земельних відносин Галичини // Землевпорядний вісник. 1998. - №3. С.23.

10 Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII початок ХХ ст.). Львів: Світ, 1996. С.184.

11 Кірін Р.С. Формування гірничого законодавства на території України (Х початок ХХ ст.) // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуск 39. 2000. С.58-59.

12 Петрів Р. Право Австрії та Східної Галичини (70-і роки XVIII - 70-і роки XIX ст.) // Право України. 2000. №6. С.118.

13 Ясінська Л.Е. Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект). Дис. … к.ю.н. … 12.00.01. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2005. С.116.

14 Ясінська Л.Е. Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект). Дис. … к.ю.н. … 12.00.01. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2005. С.117.

15 Настасяк І. Організація і діяльність судових органів у Галичині (1772-1848 рр.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2000. Вип.35. С.88.

16 Цьольнер Е. Історія Австрії /Пер. з нім. Р. Дубасевич, Х. Назаркевич, А. Онишко, Н. Іваничук. Львів: Літопис, 2001. С.350.

17 Цьольнер Е. Історія Австрії /Пер. з нім. Р. Дубасевич, Х. Назаркевич, А. Онишко, Н. Іваничук. Львів: Літопис, 2001. С.317, 351.

18 Цьольнер Е. Історія Австрії / Пер. з нім. Р. Дубасевич, Х. Назаркевич, А. Онишко, Н. Іваничук. Львів: Літопис, 2001. С.351.

19 Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці: Рута, 2004. С.72.

20 Хрестоматія з історії держави і права України. Том 1. З найдавніших часів до початку ХХ ст.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. В.Д. Гончаренка. К.: Ін Юре, 1997. С.370.

21 Дністрянський С. Причинки до реформи приватного права в Австрії. С.77.

22 Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці: Рута, 2004. С.282.

23 Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці: Рута, 2004. С.283.

24 Ковалишин О. Історія земельних відносин Галичини // Землевпорядний вісник. 1998. - №3. С.24.

25 Хрестоматія з історії держави і права України. Том 2. Лютий 1917 р. 1996 р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. В.Д. Гончаренка. К.: Ін Юре, 1997. С.438.

26 Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / Упоряд.: А.С. Чайковський (кер.), О.Л. Копиленко, В.М. Кривоніс, В.В. Свистунов, Г.І. Трофанчук. К.: Юрінком Інтер, 2003. С.519.

27 Ковалишин О. Історія земельних відносин Галичини // Землевпорядний вісник. 1998. - №3. С.25.

28 Никифорак М.В. Історія державно-правових інститутів Буковини. Вип.1 (до 1918 р.). Чернівці: Рута, 2003. С.20.

29 Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII початок ХХ ст.). Львів: Світ, 1996. С.210.

30 Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці: Рута, 2004. С.20.

31 Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII початок ХХ ст.). Львів: Світ, 1996. С.210.

32 Лозинський М. Утвореннє українського коронного краю в Австрії. Б.м., 1915. С.6.

33 Грушевський М. Ілюстрована історія України / М. Грушевський. Репринтне відтворення вид. 1913 р. Київ: Радуга; Золоті ворота, 1992. 524 с. Вих. дані оригіналу: Київ: Друк. С.В. Кульженко, 1913. С.474.

34 Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці: Рута, 2004. С.267.

35 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.99.

36 Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці: Рута, 2004. С.72.

37 Цивільне уложення Австрійської імперії мало своїми джерелами пандектне право та римське право, яке застосовувалось до введення в дію Уложення. Див. наприклад: ст.ст.472494 Цивільного уложення Австрійської імперії 1811 р. // Общее гражданское уложеніе Австрійской имперіи 1811 г. Спб., 1884. С.140.

38 Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в України. Дис. … к. ю. н. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. С.49.

39 Козьмук П.Ф., Козьмук А.П.Державна реєстрація земельних ділянок, іншого нерухомого майна та прав на них. Чернівці: Букрек, 2004. С.76.

40 Козьмук П.Ф., Козьмук А.П.Державна реєстрація земельних ділянок, іншого нерухомого майна та прав на них. Чернівці: Букрек, 2004. С.68-69.

41 Козьмук П.Ф., Козьмук А.П.Державна реєстрація земельних ділянок, іншого нерухомого майна та прав на них. Чернівці: Букрек, 2004. С.69.

42 Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці: Рута, 2004. С.72-73.

43 Козьмук П.Ф., Козьмук А.П.Державна реєстрація земельних ділянок, іншого нерухомого майна та прав на них. Чернівці: Букрек, 2004. С.72.

44 Козьмук П.Ф., Козьмук А.П.Державна реєстрація земельних ділянок, іншого нерухомого майна та прав на них. Чернівці: Букрек, 2004. С.73-74.

45 Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці: Рута, 2004. С.106.

46 Прокопович Е. Кінець австрійського панування в Буковині / Пер. з нім. О. Матійчук, Н. Панчук. Чернівці: Золоті литаври, 2003. - С.59.

47 Нариси з історії Північної Буковини / Гриценко І.А. К., 1980. С.251.

48 Нариси з історії Північної Буковини / Гриценко І.А. К., 1980. С. 252.

49 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.100-102.

50 Хрестоматія з історії держави і права України. Том 2. Лютий 1917 р. 1996 р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. В.Д. Гончаренка. К.: Ін Юре, 1997. С.446-447.

51 Історія міст і сіл України. Закарпатська область / Тронько П.Т. Київ: УРЕ, 1969. С.12.

52 Історія міст і сіл України. Закарпатська область / Тронько П.Т. Київ: УРЕ, 1969. - С.15, 378.

53 Хрестоматія з історії держави і права України. Том 2. Лютий 1917 р. 1996 р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. В.Д. Гончаренка. К.: Ін Юре, 1997. С.524-525.

54 Хрестоматія з історії держави і права України. Том 2. Лютий 1917 р. 1996 р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. В.Д. Гончаренка. К.: Ін Юре, 1997. С.531.

55 Третяк А.М. Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: Навчальний посібник. К.: Аграрна наука, 2002. С.115.