Поняття права власності на землю та особливості його об'єкту

Право власності на землю 1

1. Поняття права власності на землю та особливості його обєкту


Поняття права власності на землю

Право власності на землю традиційно розглядається у субєктивному та обєктивному розумінні (як і категорія «право» взагалі).


У субєктивному розумінні право власності на землю певні повноваження (правомочності) субєктів по відношенню до землі (земельної ділянки) як обєкта права.

Ч.1 ст.78 ЗКУ визначає право власності на землю як «право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками». Наведений підхід відображений і в працях представників доктрини земельного права, одні з яких формулюють свої визначення на основі тріади повноважень1, а інші додають до неї інші правомочності (напр., правомочність «вільно набувати земельну ділянку» та «захищати земельну власність»2).

Підхід, коли визначення права власності зводиться до перерахування класичної «тріади», викликає певні заперечення: можна навести чимало прикладів, коли правомочності володіння, користування та розпорядження будуть знаходитися не у власника, а в іншої особи, і навпаки, прикладів, коли у певний момент часу власник не має всіх трьох правомочностей. Поділяємо думку, за якою будь-яка сума правомочностей не може повністю пояснити право власності3. Очевидно, необхідний інший підхід.

Ч.1 ст.316 ЦКУ визначає право власності як «право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб». Таке визначення, на наш погляд, є більш вдалим, ніж визначення права власності через набір правомочностей, проте воно не відбиває всіх істотних ознак права власності і, фактично, охоплює всі речові права.

Для порівняння наводимо визначення права власності у ст.544 Цивільного кодексу Республіки Франція: «Власність є правом використовувати та розпоряджатися речами у найбільш абсолютний спосіб, з тим, однак, щоб вони не використовувалися у спосіб, заборонений законом або правилами» (переклад наш А.М.)4. Представники правової доктрини (напр., Я.М. Шевченко5, Л.П.Заставська6) відзначають, що схожі формули з незначними відмінностями вміщені і в законодавстві інших країн (Австрії, Німеччини, Японії та ін.).


На наш погляд, з метою відмежування права власності на землю від інших речових прав, з урахуванням наведеного вище право власності на землю (земельну ділянку) можна визначити як право повного панування над землею (земельною ділянкою), з обмеженнями, встановленими законом або договором, яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб. Адже право власності відрізняється від інших речових прав саме своїм обсягом найбільш повним7.


Право власності на землю у обєктивному розумінні є суто доктринальною категорією8. У обєктивному розумінні право власності на землю прийнято розглядати як систему правових норм, що регулюють відносини щодо набуття та здійснення субєктивного права власності на землю.

У даній темі право власності на землю буде розглядатися головним чином у його субєктивному розумінні.


Земля (земельна ділянка) як обєкт права власності

У більшості випадків, коли йдеться про субєктивне право власності на землю, йдеться не про власне «землю», а про «земельну ділянку», оскільки лише земельна ділянка може бути обєктом, яким можна володіти на праві власності, річчю - «предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки» (ст.179 ЦКУ), а отже, майном (ст.190 ЦКУ). Таким чином, усталений термін «право власності на землю» в більшості випадків фактично означає «право власності на земельну ділянку».

Обєктом права державної та комунальної власності, окрім сформованих у встановленому порядку земельних ділянок, є також цілі території (землі), які вузькому «землевпорядному» підходу до визначення земельних ділянок не відповідають, оскільки не мають чітко встановлених меж, кадастрових номерів, не зареєстровані в державному реєстрі земель тощо. Напр., до цих пір не завершена процедура демаркації державного кордону, у звязку із цим значні території, що належать до державної власності, не мають чітко визначених меж, нечітко визначені також межі багатьох населених пунктів. Між тим, навіть такі території в цілому відповідають поняттю земельної ділянки, оскільки мають визначене просторове розташування.

Щодо самого поняття «земельна ділянка» та його наповнення, а також співвідношення права власності на земельну ділянку з правом власності на інші обєкти в її межах див. тему «Земельне право як галузь права».




1 Заставська Л.П.Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси). Дис. … к.ю.н. … 12.00.06. К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. С.7.

2 Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. К.: Юрінком Інтер, 2006. С.492.

3 Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. М., 1948. С.13-39.

4 Le service public de lacces au droit // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://195.83.177.9/code/liste.phtml?lang=uk&c=22

5 Право собственности в Украине / Под ред. Я.Н. Шевченко. К.: Блиц-Информ, 1996. С.18.

6 Заставська Л.П.Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси). Дис. … к.ю.н. … 12.00.06. К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. С.14.

7 Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и факультетов. 2-е изд., перераб. К.: Вентури, 1994. С.131.

8 Андрейцев В.І. Конституційно-правовий механізм гарантування права власності на землю // Антологія розвитку правової думки (еколого-правові аспекти). Наукові статті. Відпов. ред. Андрейцев В. І. К., 2006. С.190; Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / Кол. авт.: Л.О. Бондар, А.П.Гетьман, В.Г. Гончаренко та ін.; За заг. ред. В.В. Медведчука. К.: Юрінком Інтер, 2004. С.207; Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. К.: Юрінком Інтер, 2006. С.492.