Форми права власності на землю. Право державної власності

Право власності на землю 3

3.2. Право державної власності на землю

Специфіка права державної власності полягає насамперед у субєктно-обєктному складі. Певні особливості має також порядок набуття та припинення права власності (див. тему «Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки»).

 

Субєктний склад. Відповідно до ст.80 ЗКУ, субєктом права власності на землі державної власності є держава, яка «реалізує це право через відповідні органи державної влади». «Відповідними органами державної влади» ЗКУ у ст.ст.13, 16, 17, 17-1 та 84 визначає (1) КМУ, (2) РМ АРК, місцеві державні адміністрації - (3) районні і (4) обласні та Київську та Севастопольську міські державні, та (5) державні органи приватизації (див. також п.6 ч.1 ст.5 ЗУ «Про Фонд державного майна України»), (6) «центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів» (ч.4 ст.122 ЗКУ). Повноваження цих органів розмежовуються ст.ст.118,122,129,149,150 ЗКУ.

 

Специфіка обєктного складу права державної власності.

До початку земельної реформи у 1990 рр. вся земля перебувала у державній власності, що розглядалася як синонім власності народу. При цьому під державою мався на увазі СРСР, хоча в доктрині існували певні дискусії щодо того, чи були субєктом права державної власності союзні республіки. Ст.VI Декларації про державний суверенітет землю було проголошено, що земля є власністю народу України.

Протягом «радянського» періоду земля визнавалася обєктом виключної власності держави (народу) (такий підхід було відображено у ст.9 нечинного нині Закону УРСР «Про власність»). Натомість, ст.13 КУ проголошує землю обєктом права власності українського народу, не вживаючи прикметника «виключної».

Новий ЗКУ відійшов від жорсткого закріплення певних категорій земель у державній власності, передбачивши лише неможливість передачі певних видів земель із державної у приватну власність (ч.4 ст.84 ЗКУ). Це:

«а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі оборони;

г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ж) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами;

з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності;

і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

 

Окрім перерахованих, на нашу думку, не можна передавати у приватну власність будь-які земельні ділянки під обєктами нерухомості, що не підлягають приватизації, оскільки при такій передачі порушуватиметься принцип цільового використання земель. Також п.3 ст.4 ЗУ «Про державний матеріальний резерв» передбачає, що земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти системи державного резерву, «є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження».

Мотиви закріплення певних різновидів земель у власності держави зрозумілі: державна власність на земельні ділянки повинна забезпечувати реалізацію певних функцій держави (оборона тощо), в інших випадках для збереження певних особливо цінних категорій земель може бути необхідно, щоб землі знаходилися у безпосередньому управлінні держави.

На думку А.Д. Юрченка9, необхідно закріпити правило про залишення у державній власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення, наданих сільськогосподарським науково-дослідним установам та дослідним, учбовим господарствам навчальних закладів, державним сортовипробувальним закладам і сортодільницям, державним елітно-насінницьким і насінницьким господарствам, племінним заводам, племінним радгоспам і конезаводам, державним господарствам, які вирощують лікарські та ефіроолійні рослини, фрукти, виноград тощо. В Україні такі надзвичайно важливі для забезпечення національних інтересів землі займають площу 1,5 млн.га.

 

Звичайно, у державній власності можуть перебувати будь-які землі, а не лише згадані у ст.84 ЗКУ.

Існування переліку вміщеного у ч.4 ст.84 ЗКУ, не означає, що землі, згадані в ньому, не можуть перебувати у комунальній або приватній власності.

Приклад. Цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній власності, може бути змінене на цільове призначення «землі лісогосподарського призначення» без зміни форми власності на землю, що положенням ст.84 ЗКУ не суперечитиме.

 

 

 


9 А.Д. Юрченко. Приватне повідомлення.

 

Коментарі   

# Бекир 05.06.2013, 19:01
Здравствуйте Анатолий Николаевич!
Если государственное предприятие имеет госакт на постоянное пользование для ведения сельхозпроизводства выданный в 2000 году, то правомочен ли этот документ?
Відповісти
# АММ 06.06.2013, 08:25
Цитую Бекир:
Здравствуйте Анатолий Николаевич!
Если государственное предприятие имеет госакт на постоянное пользование для ведения сельхозпроизводства выданный в 2000 году, то правомочен ли этот документ?

Доброго дня!
Так, звичайно.
Відповісти