Класифікація правових титулів землекористування

Право землекористування 2

2. Класифікація правових титулів землекористування

Доктринальних класифікацій правових титулів землекористування існує досить багато. Виділяють класифікації за:

  • безпосереднім обєктом: речове або зобов'язальне. Речові права, на відміну від зобов'язальних, характеризуються тим, що вони (а) мають абсолютний характер, (б) своїм предметом мають індивідуально визначену річ, (в) характеризуються «правом слідування» та (г) похідні, залежні від права власності як основного речового права1. Виділяють також таку ознаку речових прав, як їх пріоритет перед зобовязальними2. Із абсолютного характеру речових прав випливає те, що їх вичерпний перелік має бути визначений законом, до того ж, такі права мають бути зареєстровані (інакше зобовязані особи не будуть повідомлені про свої обовязки). Водночас, коло зобовязальних прав не є обмеженим, сторони на свій розсуд можуть встановити у договорі право, що не передбачено законом;
  • цільовим призначенням земельної ділянки, що використовується: (1) право с/г землекористування; (2) право несільськогосподарського землекористування. Можлива також більш детальна класифікація відповідно до категорій земель (ст.19 ЗКУ), виду угідь в межах однієї категорії земель;
  • субєктом права землекористування: право землекористування громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, різних видів юридичних осіб тощо;
  • за обсягом повноважень користувача: (1) повне (виключне) та (2) неповне (обмежене, невиключне)3. До «повного» права землекористування слід відносити користування на підставі правового титулу, що виключає користування земельною ділянкою іншими особами на іншому «повному» праві, у тому числі власником (право постійного користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій), обсяг користування за «повного» права дорівнює обсягу користування власника. До «неповного» права землекористування слід відносити право землекористування, що може «співіснувати» із «повним» і тим більше «неповним» правом користування напр., сервітут, право загального землекористування, право використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт тощо;
  • терміном користування: (1) постійне без заздалегідь встановленого строку; (2) право тимчасового землекористування. Зокр., відповідно до ст.19 Закону «Про оренду землі» термін договору оренди земельної ділянки визначається за погодженням сторін, але не більше як на 50 років. У свою чергу, оренда як різновид права тимчасового користування поділяється на короткострокову (до 5 років) та довгострокову (понад 5 років) ч.4 ст.93 ЗКУ;
  • платністю: оплатне / безоплатне;
  • відношенням до права власності: (1) первинне (напр., оренда); (2) вторинне (напр., суборенда, т.з. «службове користування», що було передбачено законодавством про різні види транспорту тощо і зберігається сьогодні як «залишкове явище»).

Існують й інші критерії для класифікації права користування.




1 Маттеи У., Суханов Е.А. Основные положения права собственности. М.: Изд-во «Юристъ», 1999. - С.308-309, 318.

2 Гражданское право. Учебник. Часть 1 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. М.: Изд-во «Проспект», 1997. - С.315.

3 Див., зокр., Победоносцев К. Курс гражданского права. Ч.1. Вотчинные права. СПб., 1883. С.207-208.